Життєвий шлях

Ілья Слатін (1880)«Слатин (Илья Ильич) – музыкальный деятель. Музыкальное образование получил в Петербургской консерватории. Концертировал за границей в качестве пианиста и капельмейстера. Способствовал основанию в Харькове отделения Императорского русского музыкального общества и музыкального училища; в настоящее время состоит директором этих учреждений и руководит симфоническими концертами в Харькове» (Слатин (Илья Ильич) // Энциклопедический словарь : Т. 30 : Сим-Слюзка / изд. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. Санкт-Петербург, 1900. С. 350–351).

«Ілля Ілліч Слатін народився 7 (19) липня 1845 р. в місті Бєлгород. Початкову музичну освіту здобув у матері, яка грала на фортепіано і співала українські пісні. Натомість, професійну музичну освіту почав здобувати у харківському приватному пансіонаті Сливицького, згодом – у Санкт-Петербурзькій консерваторії (1863–1868 рр.) по класу Олександра Дрейштока, зустріч з яким ще в Харкові стала знаковою в житті музиканта» (Гордієнко Д. «Служіння мистецтву – служіння добру, благу, вищій красі» (Вітальний адрес Єгора Рєдіна Іллі Слатіну) // Софія Київська: Візантія. Русь. Україна. 2013. Вип. 3. С. 57–60).

«Юнаку залишалося всього два місяці до закінчення консерваторії, коли його наставник [О. Дрейшток] раптово помер. Молодий піаніст кидає навчання і їде за кордон – він вирішив завершити освіту там. У Берліні він бере уроки у відомого піаніста Теодора Куллака і вивчає теорію музики під керівництвом професора Ріхарда Вюрста. Його все більше захоплює диригування; поступово він доходить думки залишити кар’єру піаніста і стати диригентом.

Ілья Слатін (1871)
Ілля Слатін (1871)

Через два роки після від’їзду за кордон у Празі та Відні пройшли концерти Іллі Слатіна як диригента, а 9 березня 1871 року в Дрездені відбувся концерт, який став подією в музичному світі. Оркестр під управлінням Іллі Слатіна виконував твори Глінки, Даргомижського і Рубінштейна» (Можейко І. Той, хто приніс у Харків музику: 175 років від дня народження І. І. Слатіна // Слобід. край. 2020. 7 лип. С. 5).

«Этот удавшийся дрезденский концерт, для устройства которого была необходима вся пылкость молодости, смело и бодро идущей вперед по пути к облюбованной цели, явился как бы «дирижерским крещением» для 25-летнего И. И.; он окончательно решил от фортепиано, которому посвятил свое пребывание в петербургской консерватории у проф. Дрейшока с 1863–69 гг., перейти к капельмейстерству, к которому привело его двухлетнее заграничное пребывание (1869–71). Из Дрездена И. И. поехал в Петербург, а в начале мая уже был в Харькове» (Риттер П. Г. 40-летний артистический юбилей И. И. Слатина // Утро. 1911. 13 марта).

«Весною того же 1871 года, с полного одобрения Антона Рубинштейна, двинулся в свой родной город Харьков насаждать музыкальную жизнь», – напише Слатін у своїй автобіографії.

У 1871 р. у Харкові Ілля Слатін заснував відділення Імператорського російського музичного товариства (ІРМТ), був його незмінним керівником протягом майже половини століття і організував музичні класи при ньому. У 1883 р. Ілля Ілліч реорганізував музичні класи в музичне училище (нині Харківське музичне училище імені Б. Лятошинського) і став першим його директором. У 1917 р. на базі училища Слатін відкрив Харківську консерваторію (нині Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського) і був її директором до 1920 р.

Відзнаки І. І. Слатіна:

– Орден св. Анни 2-го і 3-го ступенів.

– Орден св. Станіслава 2-го і 3-го ступенів.

– Орден св. Володимира 4-го ступеня.

– Почесний член Петербурзького відділення Російського музичного товариства.

Звання «Вільний художник» (за матеріалами статті К портрету : [И. И. Слатин – дирижер, директор Харьковского музыкального училища : краткий биографический очерк] // Южный край. 1896. 3 нояб.: портр.).

Учні з повагою згадують надзвичайно інтелігентну родину Слатіна – самого музиканта та його дружину – Серафиму Василівну, яка давала уроки англійської мови для деяких учнів чоловіка. У подружжя було троє синів – Ілля (1888), Володимир (1889) і Олександр (1891). Всі вони стали музикантами, закінчили консерваторії (Карнацевич В. Л. Слатин Илья Ильич // 100 знаменитых харьковчан / В. Л. Карнацевич. Харьков, 2005. С. 410–414).

Старший син І. I. Слатіна – Ілля – отримав фортепіанну освіту в класі Ростислава Володимировича Геніки та екстерном закінчив Санкт-Петербурзьку консерваторію. У 1912–1918 рр. входив до штату викладачів оперного та оркестрового класів Московської консерваторії (з 1916 р. – старший викладач), був помічником відомого композитора Михайла Михайловича Іпполітова-Іванова.

Після 1917 р. три сини Слатіна виїхали до Югославії і працювали професорами музичного училища в Белграді, де завжди з успіхом проходили виступи славнозвісного «Тріо Слатін».

Южный край. – 1896. – 3 нояб.

І. Слатін писав у автобіографії: «…деятельность моя общественная закончилась в апреле 1920 года, когда при преобразовании Консерватории я был отстранен от службы. В настоящее время я должен ограничить свою деятельность преподаванием музыки частными уроками для поддержания своего существования на 78 году своей жизни. Свободный художник и профессор музыки И. И. Слатин».

Помер Ілля Ілліч Слатін 13 квітня 1931 р. Про смерть його не було жодних повідомлень у пресі, не було навіть традиційно-формального некролога. За спогадами професора Якова Яковича Полфьорова, в останню путь Слатіна проводжали кілька чоловік близьких та група сторонніх… Відлуння цієї смерті з’явилося через два роки вже у травні 1933 року в Югославії, в Белградській газеті «Політика»: «На 87 году жизни в Харькове умер вьдающийся общественньй и музыкальньй деятель, дирижер и пианист И. И. Слатин, который в продолжение 48 лет был директором Харьковского отделения РМО… Благодаря неутомимой организаторской деятельности Слатина, Харьков стал главным центром всей музыкальной жизни Юга России… Весть о смерти И. И. Слатина огорчила многих музыкантов мира…» (Кравець В. Ф. До 150-річчя Іллі Слатіна // Харківські асамблеї-1995. Міжнародний музичний фестиваль «Роберт Шуман і мистецька молодь» : зб. матеріалів / упоряд. Г. І. Ганзбург. Харків, 1995. С. 34–36).